Центр Гармонія

Мир , Любов , Гармонія…

Розсилка заходів

Щоб отримувати інформацію
про заходи нашого центру,
введіть свій е-мейл та
натисніть кнопку "Підписатись"

  • Маленька святиня

Йога Тернопіль

Як йога допомогла тернополянину повернутися до нормального життя

Практика йоги – це не “квиток щастя”, після купівлі якого зникають всі проблеми. Це – тривала робота над собою для покращення фізичного і духовного здоров’я та усвідомлення свого місця в житті.

Кому варто і кому не варто займатися цією практикою, розповідає тернопільський інструктор із хатха-йоги Юрій Бриль (40 р.). Сам він почав глибоко займатися йогою у 13 років, коли внаслідок травми майже повністю втратив зір. Зараз чоловік вважає себе здоровішим за деяких двадцятирічних. Сам виховує восьмирічну доньку Яну, яка останнім часом теж зацікавилася йогою.

Все починається з тіла

– На що спрямована йога, якою ви займаєтеся, – на духовний чи фізичний розвиток?

– Фізичний і духовний розвиток людини у йозі тісно переплетені. Є практики, які базуються на чіткому розмежуванні фізичного і духовного. Одні розвивають виключно тіло, інші фізичного розвитку зовсім не торкаються – як, наприклад, кришнаїти. Вони теж включають себе до йоги – до бхакті-йоги, тобто йоги віри. Натомість у хатха-йозі присутні обидва аспекти – і фізичний, і духовний розвиток. Однак все починається, звісно, з тіла. Адже саме тіло для нас – найближче і найбільш зрозуміле. Це – той інструмент, яким ми всі вміємо користуватися тією чи іншою мірою. А якщо говорити одразу про свідомість – багатьом на початках занять йогою ще важко відчути, що це таке і як воно працює. Тож духовний аспект починає задіюватися пізніше – коли через тіло вдається достукатися до інших частин нашого єства – більш складних і тонших сфер.

– Ви почали займатися йогою самостійно?

– Спочатку так. Почав я займатися йогою ще за часів Радянського Союзу, коли йога у нас була заборонена під страхом кримінальної відповідальності. Її відносили до того ж реєстру заборонених практик, що й карате. У 70-ті роки в СРСР заявили про те, що бойові мистецтва розвивають агресивність у молодого покоління, і заборонили ними займатися. Хоча йога – аж ніяк не бойове мистецтво. Мабуть, просто заборонили всі східні практики загалом, йогу в тому числі, не дуже розбираючись, що це таке. В останні десятиліття існування Союзу тут вийшла фактично лише одна книжка з йоги – болгарських авторів про хатха-йогу. Тобто інформації про цю практику на той час у нас майже не було.

– Звідки ви дізналися про цю практику і чому саме вона вас зацікавила?

– Підлітком я вже пробував займатися бойовими мистецтвами. Здебільшого карате. Але попри це, шукав себе і в інших секціях – ходив і на класичну боротьбу, займався греблею на байдарці, а також спортивним туризмом. Це був такий вік, коли відчувалося, що чогось у житті бракує, але чого саме – ще точно не знав. І в той час мені потрапила до рук роздруківка книжки про йогу – самвидав, акруші, надруковані на друкарській машинці під копірку, з помилками. Але чимось вона мене таки зачепила. А потім, у 13 років, у мене сталася травма очей, я на рік потрапив у лікарню. Там зустрівся з одним чоловіком із Червонограда – Олександром Олександровичем. Лікувався він там через те, що його завалило в шахті. Витягли його через декілька днів, у лікарні він вже практично помирав під кисневим апаратом. І якось підійшов до нього один лікар і каже: “Шкода мені тебе, ти зовсім молодий. Давай, я спробую тебе витягнути…”. І методами елементарної хатха-йоги – пранаямою (вправи для дихання, – прим. ред.) – вдалося Олександра врятувати. Далі він почав займатися хатха-йогою. І на час, коли ми познайомилися, я був просто вражений тим, як він володіє своїм тілом – мені здавалося, що для людини таке неможливе.

Повернувся я з лікарні після шести операцій. Зір так і не відновився, у мене взагалі були всі шанси втратити його зовсім. І те, що я зараз можу самостійно ходити вулицею, орієнтуючись по пам’яті, можна вважати подарунком долі. Після знеболювальних, які мені вводили, вже вдома почало ламати все тіло, боліли суглоби, серце, я просто не знаходив собі місця, з’являлися навіть думки про самогубство.

І в якийсь момент мені пригадалася і та роздруківка книжки з йоги, і ті вправи, які колись пробував робити. Сів в одну із поз – і мені раптом стало легше. Це було для мене відкриттям. Я почав займатися цими вправами щодня, хоча на той час лікарі заборонили мені будь-які фізичні навантаження взагалі. Але іншого виходу в мене просто не було – я робив те, що мені насправді допомагало, зменшувало біль. І так потихеньку йога мене й затягла.

Вже коли прийшов період перебудови, в Союзі створили Асоціацію йоги СРСР, яка розпалася, не встигнувши сформуватися. Бо щойно її створили – розпався Союз. В Україні з 90-х років почали проводити перші семінари з йоги, запрошувати досвідчених вчителів, тож вже більше людей почали дізнаватися про цю практику.

Йога – це метод

– Часто йогу сприймають як щось чуже, що прийшло з іншої культури. Вам такі зауваження робили?

– Спершу рідні переконували мене, що йога мені просто не потрібна. Але коли побачили, що вона корисна для мого здоров’я, то мама навіть читала мені вголос книжки з йоги (сам я не читаю зовсім). Тобто, у батьків було двояке ставлення – йога їм не надто подобалась, але їх задовольняло те, що я чимось займаюся. Хоча загалом я з 16-ти років працював, тож неприкаяним вуличним підлітком ніколи не був.

До речі, етичні принципи йоги не суперечать жодній із релігій. Можна займатися йогою і ходити до церкви – одне іншому не заважає. Просто йога – це практика, метод. Можливість звернути увагу на свій внутрішній світ, як ми живемо, що ми цінуємо, що для нас справді важливе.

– Наскільки, за вашими спостереженнями, українці взагалі цікавляться цією практикою?

– Я спокійно сприймаю те, що багатьом йога справді не потрібна. Є багато людей, які вже щасливі, бо знайшли себе чи в сім’ї, чи в роботі, чи в якомусь захопленні. І це не є погано – це їхнє життя, їхній вибір. А інших і досі щось не влаштовує в житті, змушує кудись рухатися, щось шукати. І одним із методів таких пошуків для якоїсь частини людей може стати йога. Хоча це зовсім не масове заняття і я далекий від того, щоб закликати всіх ставати йогами.

“Мене важко рознервувати”

– Як йога покращила ваше здоров’я?

– Мій фізичний стан зараз кращий, ніж у деяких двадцятирічних, якщо порівнювати за силою і гнучкістю. Також дуже важливий психологічний спокій – мене не так легко рознервувати, “завести”, хоча, звісно, якщо докласти максимум зусиль, – таки можна.

– Чи дотримуєтеся вегетаріанської дієти, як вимагають багато східних практик?

– Ні. М’ясо я їм, щоправда, дуже небагато. Хоча був час, коли я два роки був вегетаріанцем. Зауважу, що моєму здоров’ю це ніяк не зашкодило. Але, напевно, я ще не дійшов до того, аби повністю перейти на вегетаріанську їжу. Не варто забувати й того, що йога народилася в Індії, а там трохи інші кліматичні умови. І загалом є багато відносного. Скажімо, вся Індія риби не їсть, а жителі штату Бенгалі вважають рибу овочем моря і спокійно вживають у їжу. Інші, навпаки, у дотриманні принципу ненасилля, розмітають перед собою доріжку при ходьбі, аби не давити комах, чи носять марлеві пов’язки. Але навіть просте потирання рук знищує мільйони бактерій – це природний процес.

Тож, повертаючись до м’яса, – якщо людина внутрішньо готова до того, щоб стати вегетаріанцем – немає проблем. Але, за тим же принципом ненасилля, шкоди не можна завдавати й самому собі. Не потрібно приходити в йогу для того, щоб себе мучити. У нас і так достатньо випробувань у житті. А приходити варто для того, аби розібратися в тому, хто ми є і куди йдемо.

“Слова лише заплутують”

– Скільки зараз часу займають ваші заняття?

– Якщо брати фізичну практику, то 2-2,5 години в день. Хоча зараз я займаюся не щодня – вже немає такої потреби, виконую вправи лише для підтримки фізичної форми. Але головне – це те, що фізична практика потім зміщується у бік роздумів, переосмислення свого життя, цінностей, того, чим ти займаєшся і куди рухаєшся. Такі стани важко описувати – слова часто лише заплутують. Словом, це стан радості і повного прийняття цього світу. Коли ти з ним уже не ворогуєш, а приймаєш його таким, який він є.

– Це свого роду медитація?

– Можна так назвати, хоча це слово мені не подобається. Воно надто заяложене і мало хто нині знає, що насправді воно означає. Насправді – це глибока увага, зосередженість, концентрація уваги на певному об’єкті – це і є медитація. Думаю, кожен пам’ятає свій стан, коли він настільки був поглинений роботою, що не помічав нікого навколо, навіть про себе забував. І тільки така глибока увага може дати повне знання про об’єкт, на який вона спрямована. Натомість ми часто говоримо про “медитацію”, вкладаючи в це поняття що завгодно, лише не те, що воно означає. Загалом цей стан просто потрібно пережити – тільки тоді людина дізнається насправді, про що йде мова.

“Коли зупиниш внутрішню балаканину – почуєш світ”

При заняттях йогою особливо важливо дотримуватися правил безпеки і не переоцінювати своїх можливостей, наголошує інструктор Юрій Бриль.

При індивідуальному підборі вправ кожен, хто займається, може перевірити на собі, що для нього краще, що працює, а що не працює, пояснює чоловік.

– Що загалом людині дає йога?

– Насамперед йога не ставить собі за мету викликати в когось почуття вини за те, що він у чомусь неповноцінний. Просто дає можливість побачити світ таким, яким він є насправді. Адже цей безмежний світ людині зазвичай важко осягнути розумом. Аби створити собі почуття стабільності, захищеності, людина створює власний ілюзорний світ, яким живе, – так їй зручніше і безпечніше, це дозволяє їй відганяти страшні думки, наприклад, про смерть. Але при цьому людина не помічає, що веде постійний внутрішній діалог сама з собою. А це не дає почути інших. І йога саме й вчить, як зупинити цю внутрішню балаканину. У тиші, котра настане, можна буде почути вже не себе, а світ.

Хоча групи із занять йогою створюють не для того, аби продавати “квитки щастя”, які купив – і всі проблеми зникли. Це індивідуальна робота з тілом, розумом, з диханням. Ми просто даємо людям технологію і певні правила безпеки – що можна робити, а чого не можна.

– Хто даватиме гарантію, що ці заняття людині не нашкодять?

– Насамперед гарантом має виступати сама людина, яка починає займатися. Вона має чітко дотримуватися вказівок, а не так, як у нас буває: мені забороняють, а я таки візьму і зроблю. До травм, як правило, призводить переоцінка своїх здібностей. Такі травми бували і в мене – якось, пригадую, занадто сильно нагнувся, потягнув м’язи. Довелося потратити доволі багато часу, аби знову повернутися до нормального стану.

Тож цих правил безпеки, розроблених йогами-практиками, у яких десятки років досвіду, варто дотримуватися буквально.

– Чи є якісь застереження – при яких хворобах категорично заборонено займатись йогою?

– Не так застереження, як просто потрібен правильно підібраний комплекс вправ – для кожного індивідуальний. Як правило, йогою не рекомендують займатися людям психологічно нестабільним. А тим, хто має фізичні вади, завжди можна підібрати і дихальні вправи, і ряд фізичних вправ, які вони зможуть виконувати і які принесуть їй користь. Щоправда, на швидкий результат розраховувати не варто. Це довгий процес, досвід довжиною у життя. Доки будеш жити – доти і вчитимешся.

Контактний телефон  0964317484

інтерв”ю журналістки Ірини ПОГОРІЛОЇ, матеріал опубліковано на  сайті  http://te.20minut.ua/news/150642

Йога Тернопіль. Розклад занять
Ведучий

Майстер йоги Андрій Дідик вважає, що гроші – не головне у житті

Киянин багато подорожує, любить спорт

Був собі звичайний чоловік. Захоплювався спортом. До релігій ставився з інтересом, але не більше.

Однак у 1995-му він відчув гостру необхідність у чомусь такому, що змогло б допомогти йому в більш глибшому зрозумінні сенсу Життя. Чому люди живуть так? А як жити треба? Саме так можна коротко описати шлях, котрий привів киянина Андрія Дідика до йоги. Сьогодні це вже для нього не просто захоплення, а робота.

– Ще років сім тому працював в одній із київських фірм, – починає розповідь про себе наш співрозмовник. – Був керівником. Мав непогані кар’єрні перспективи. Втім, існував й інший бік мого життя – я цікавився нетрадиційними методиками самовдосконалення. У певний час це захоплення перейшло у професійне русло.

Майстер працює з тілом

– Чому виникло бажання ділитися знаннями і вміннями?

– Я займався, робив певні висновки з власного досвіду. Бачив помилки, котрі робили люди, котрі займалися йогою поруч. Чомусь вирішив, що можу їм допомогти. Чому? Не знаю. Це – питання не до мене.

– Вважаєте, що вас “згори” підштовхнули?

– Одні люди починають викладати, бо хочуть почуватися трохи вище за інших. Дехто просто прагне поділитися тим, що знає сам. Я, наприклад, викладаю свій досвід, своє бачення того, як усе потрібно робити. Втім, минає час і мої погляди також змінюються. Адже я продовжую навчатися, читаю, випробовую. Переконуюся, що щось роблю правильно, від дечого відмовляюся. Вдосконаленню сприяють і заняття з іншими. До мене приходять ті, кого дійсно цікавить йога. Люди, які вважають подібні заняття корисними.

– Хто ж ваші учні?

– Потяг до занять йогою не залежить від віку чи статків. Тих, хто приходить до мене, йога цікавить як комплекс фізичних вправ. Існують різні види йоги. Деякі – більше спрямовані на внутрішній світ людини. Я ж в основному викладаю саме роботу з тілом. Наше тіло – це те, до чого можна доторкнутися і зрозуміти, що ми робимо все правильно або навпаки.

Тіло сигналізує нам болем

– Тіло само сигналізує, що із ним щось не гаразд…

– Так, і зазвичай ці сигнали проявляються болем. Але деякі люди не відчувають своє тіло. У них “приглушена” чутливість. Адже, якби вони щось відчували, то замислилися б над тим, як усунути “збій”. І врешті це зробили, самотужки. Однак більшість навіть не розуміє, в якому напрямку треба йти, аби привести себе до ладу. А коли заболить, йде до лікаря. Медики зазвичай приписують… обмеження руху. Ну, щоб не боліло. Насправді ж, прислухавшись до порад лікарів, люди зазвичай перестають адекватно реагувати на сигнали, котрі надсилає тіло. Та спершу болить поперек чи шия, а потім починаються проблеми з травленням чи тиском. Далі – обмеження руху кінцівок та інше.

– Із чого ви радите починати?

– Із тіла, тобто праці над ним. Це відразу видно і зрозуміло для тих, хто займається. Згодом ми приєднуємо свідомість. Паралельно пробуємо аналізувати: чому мене болить? чи я роблю те, що слід? Додаємо ще й такий фактор, як увага. Якщо людину цікавить лише її фізичний стан, вона незабаром усуває негативні “дзвіночки” тіла і надалі лише підтримує себе у формі. Якщо когось цікавлять глибші рівні, ми додаємо вправи на формування правильного дихання і те, що називають медитацією. Проте це – не обов’язково. Адже енергетика, чакри для багатьох – просто гра в уяву.

– Тобто високі матерії менш переконливі?

– Якщо людина прийшла із перекривленою спиною, а потім виправила цю ваду і відчула себе здоровішою, її більше ні в чому переконувати не треба. Так, “ліпити” своє тіло непросто. Без болю не обходиться. Але саме біль свідчить про те, що праця дає результат, що вона не марна. Причому не хтось усе робить за нас, а ми самі змінюємося!

– Тобто у цілющість таблеток ви не вірите…

– Я противник таких засобів. “Хімія” спричиняє зміни, котрі перебувають поза нашою свідомістю. Тоді нас хтось змінює, до того ж, в якомусь невідомому напрямку. Згодом, як тільки ми знову почуваємося зле, то не маємо іншого виходу – рушаємо по наступні таблетки. Це замкнуте коло, котре зовсім не гарантує зцілення. Я переконаний, що ми самі здатні змінити себе, причому у такий спосіб, який здатні зрозуміти. Людям, які до мене приходять, я просто даю інструмент, котрий допомагає їм змінитися. Комусь підказую, на що треба звернути увагу, іншим – в який бік рухатися…

“Мене цікавить інше…”

– Із чим ви пов’язуєте популярність східних методик?

– Я не маю уявлення, чому це відбувається. Чесно. Можу лише припустити, що у тих древніх традиціях є щось таке, що здатне “зачепити”. Але чим більше я займаюся, тим краще розумію, що ми можемо поліпшувати себе завдяки будь-якому заняттю – від бойових мистецтв до кухарства. Головне – якість того, що ти робиш. Хоча це й звучить дещо заплутано… Чому люди нині масово сидять за комп’ютерами? Така техніка є, і ми нею користуємося. Чому ми їздимо на авто, а не на конях, як століття тому? Не хочу морочити собі голову таким. Важливим є інше – потрібно це мені персонально чи ні? Чи дає це мені користь? Якщо те щось допомагає досягнути мети, я беру його і користуюся.

– Типовий українець здатен вас зрозуміти?

– Важке питання. Як на мене, бажання покращити себе не залежить від національності. Є певна кількість людей, які готові працювати над собою. У будь-який спосіб: цигун, йога, бойовий гопак, спас… Але є такі, котрим це нецікаво. Так, у мене інше коло спілкування, ніж у чоловіка, який працює весь день на заводі, а потім грає на більярді чи лежить на дивані з пляшкою пива. Я знаю, що заняття, яке я пропагую, – корисне, і намагаюся поширити цю думку. Визнаю, це невдячна справа. Але кожен має право обрати такий шлях, який хоче. Чи суперечить йога християнству? Це вчення дійсно оперує певними індуїстськими поняттями. Але йога не має релігійної приналежності. І християнин, і мусульманин можуть її практикувати. Аби лише на користь.

– Не жалкуєте, що залишили перспективну роботу, гарну посаду?

– Я – ні. Зате батьки досі кивають на моїх колишніх колег і натякають, що я міг би ще більшого досягти, ніж вони. Але мене у житті цікавлять інші речі. Мені досить того, що я маю гроші на їжу та одяг. Можу купити все необхідне для двох своїх донечок. Я такий…

Довідка

Андрій Дідик народився влітку 1975 р. у Києві. Закінчив університет цивільної авіації. Працював керівником відділу з технічних засобів безпеки. Згодом керував компанією.

Хобі – туризм, скелелазання, айкідо, фрідайвінг. Відмовившись від кар’єри у бізнесі,

допоміг відкрити одну з перших в Києві YOГА Студію Андрія Сідерського. Керував нею. Згодом почав викладати йогу в группах. Маючи 10-річний досвід самостійної практики, став інструктором. Відтоді викладання йоги – професія. Андрій Дідик проводить регулярні заняття, індивідуальні тренування, виїзні семінари, рітріти.

Передруковано з http://te.20minut.ua/news/10193942

детальніше по запиту йога тернопіль

Йога Тернопіль. Розклад занять
Ведучий